консультації для педагогів
Маленький агресор у групі, або Коли агресивна дитина потребує більше уваги
Ненависть не може знищити ненависть: тільки любов здатна на це. Ненависть примножує ненависть, насильство примножує насильство, а грубість примножує грубість... Мартін Лютер Кінг
Чимало батьків та педагогів переконанні, що агресивні діти майже не піддаються традиційному вихованню у дитячому садку, тож стверджують : «Дитина такою народилася», «Погані гени: він вдався у свого дядька/діда, той був таким самим шибайголовою» тощо. Тож дорослі вважають, що дитину слід тримати у дисциплінарних рамках з раннього віку.
Жорсткий характер взаємин може бути дієвим засобом впливу лише у конкретних ситуаціях, проте не тоді, коли дитина потребує більше уваги через свої індивідуальні особливості:
1. Частіше вередує та капризує;
2. Має підвищену рухливість;
3. Постійно змінює настрій;
4. Змінює харчові уподобання
Здебільшого дорослі вважають, що дитина не має права на всілякі «вибрики». Нерідко дорослим не вистачає терпіння, аби спокійно поговорити з дитиною й спробувати розв’язати проблему, тож вони обирають інші методи впливу – жорстко «дисциплінують» або просто ігнорують дитину, відштовхують її від себе. Як наслідок, дитина поступово стає неконтрольованою – вона невгамовно кричить, розмахує руками, жбурляє предмети, штовхає усіх тощо. У дитячому колективі однолітків зазвичай обзивають таку дитину «дурником», а вона зі свого боку намагається дати здачі й посилює конфлікт. Якщо дитина скаржиться батькам на такі образи, то у відповідь чує поради: «Не задирайся!», «Не лізь у бійку» чи, навпаки, настанови, які лише посилюють агресію – «Захищайся!», «Навчися давати здачі!», «Не будь ганчіркою!».
У таких ситуація дорослим доцільно не критикувати агресивну поведінку дитини, а спокійно проаналізувати кожну конфліктну ситуацію й спробувати навчити дитину адекватно реагувати на зовнішні подразники. Основне завдання дорослих – прагнути зрозуміти дитину, відслідковувати власні реакції на її поведінку й адекватно оцінювати їх щодо конкретної ситуації, а не за принципом «А як вчинила б вихована дитина». Дорослі мають навчити дитину керувати її емоціями, бачити і розуміти емоції однолітків, уникати провокаційних ситуацій.
Заохочення, або Чи існує альтернатива покарання
Дорослі, які вважають покарання припустимим і дієвим методом виховання, зазвичай ігнорують не менш ефективний метод – заохочення, тобто використання різних видів похвали під час спілкування з дитиною. Заохочення – один із чинників розвитку емоційної сфери дошкільників.
Пронизана любов’ю батьківська похвала супроводжує дитину з перших хвилин життя й дитина із задоволенням відгукується на неї. З кожним днем ці реакції набувають різних форм радості – емоційного відчуття щастя, що є сильним імпульсом до дії.
Дитина не народжується з усвідомленням, що правильно, а що – ні. Але в процесі спілкування з люблячими батьками вона починає розпізнавати позитивні і негативні дії та поступово осмислювати базова цінності: добро, красу, чесність, любов. Саме батьки за допомогою оцінних висловлювань та різних заохочень допомагають дитині оволодіти адекватними способами поведінки в різних життєвих ситуаціях.
Позитивне емоційне світосприйняття – важлива умова розвитку особистості. Основу для позитивної самореалізації особистості становить результат позитивно-спрямованого дитячого досвіду – довіра до оточення з дорослими та однолітками. Якщо батьки розумно використовуватимуть позитивні оцінні висловлювання та похвалу, то зможуть нівелювати потребу вдаватися до покарань й сформувати у дитини власні моделі поведінки, що дуже важливо напередодні її виходу в широкий соціальний простір – шкільне життя.
ДОЛАЄМО АГРЕСІЮ РАЗОМ
По-перше поясніть дитині, що кожна людина має право на прояв своїх почуттів та емоцій, головне– навчитися керувати ними, а не бездумно й безконтрольно піддаватися їхньому впливу.
Важливо вчитися самим і навчити дітей не заганяти емоційне напруження всередину, а виражати його адекватними, неруйнівними способами. Наприклад використовувати, «Мішечок для криків», «Намалюй свою злість», «Салют» (рвати папір), «Бокс» (биття боксерської груші, подушки і т. д.).
Допомагайте вихованцям опановувати навички безконфліктної поведінки: аргументовано відстоювати свою думку, виражати свої емоції прийнятними словами, інтонацією, діями. Якщо в сім’ї не вдаються до методів «фізичного виховання», всебічно обговорюють гострі ситуації й шукають компроміси, то дитина засвоює такий стиль поведінки як позитивну життєву настанову.
Якщо в малюка з’являються ознаки агресивної поведінки, слід насамперед проаналізувати, чи не є вони проявами хвороби.
Якщо дитина вступила в бійку, захищаючи від зазіхань інших малят свої іграшки, необхідно пояснити, що діти зовсім не бажали їй нічого поганого. Їм просто хотілося побавитися разом з таким вихованим хлопчиком (дівчинкою), у якого (ї) є чудові іграшки.
Якщо дитина говорить, що хтось її скривдив і довелося дати відсіч, не треба сварити її. Якщо «фізичні» заходи протидії були виправданими, необхідно визнати це. Малюкові слід пояснити, що бажано не битися, а шукати інші способи. Але вимагати бути зовсім пасивним не можна.
Якомога частіше ставте дітям запитання: «Чого тобі хочеться? А як краще це зробити? Чому?
Для дитини немає значення, яким способом привернути увагу дорослих – негативним чи позитивним. Тому треба намагатися якомога частіше надавати взаємодії з дитиною позитивного відтінку.
З агресивними дітьми доцільно використовувати арттерапію, роботу з піском, глиною, малювання, аплікацію, ориґамі, ігри з мильними бульбашками.
Загалом, слід пам’ятати найважливіше правило: «Усе виховання тримається на одному слові – люби!». Дітей треба просто любити…
