консультації для педагогів
«Способи виходу з конфліктних ситуацій у роботі з родиною»
Спілкування людей – досить складний і тонкий процес, який допомагає нам кожного дня. Та щоб краще і продуктивніше це відбувалось нам потрібно цього навчитись. Хтось з нас вчиться цього все життя, здобуваючи досвід, часто за рахунок помилок і розчарувань. І на жаль, досить часто ми потрапляємо в ситуації, які визначаємо як конфліктні.
Що ж таке конфлікт?
Конфлікт-це суперечність, яка виникає між окремими людьми, формальними і неформальними об'єднаннями в процесі їх спільної трудової діяльності.
Слово «конфлікт» у перекладі з латини означає «зіткнення».
Визнаючи конфлікт нормою громадського життя, психологи наголошують на необхідності застосування механізмів психологічного регулювання й розв'язання конфліктних ситуацій. Оскільки, під час професійного спілкування в системі «педагог-батьки» можливі такі ситуації, для вихователя є дуже важливим уміння грамотно обрати стратегію поводження в них.
Причини конфліктів різні:
- невідповідність цілей,
- недостатня інформованість сторін про подію,
- некомпетентність однієї зі сторін,
- низька культура поводження тощо.
Фахівці зазвичай виокремлюють чотири стадії перебігу конфлікту:
• виникнення конфлікту (поява протиріччя);
• усвідомлення певної ситуації як конфліктної хоча б однією зі сторін;
• конфліктне поводження;
• результат конфлікту.
- Мозковий штурм «Види конфліктів»
Скажіть будь ласка, які на вашу думку існують види конфліктів, між ким?
Висновок: є багато видів конфліктів це і діти-діти, діти-вихователі, одним з видів конфліктів є конфлікт між «батьками та педагогами».
- Вправа «Стратегії розв’язання конфліктів»
Описуючи стратегії розв'язання конфліктів, американський психолог Кеннет Томас застосовував показники уваги до інтересів партнера і своїх власних:
• конкуренція — зосередження уваги лише на своїх інтересах і повне ігнорування інтересів партнера;
• ухиляння — брак уваги як до своїх інтересів, так і до інтересів партнера;
• компроміс — досягнення часткової вигоди кожної сторони;
• пристосування — підвищена увага до інтересів іншої людини на шкоду власним;
• співпраця — стратегія, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін.
В кожній із стратегій існує як «+» так і «-». Тому зараз ми їх будемо визначати. Зараз давайте умовно об’єднаємося в 2 групи.
Перша група прописує всі «+» цих стадій Друга - всі «-». Перші виступають «-».
Висновок: Кожна зі стратегій може виявитися ефективною в певних умовах, оскільки у кожній є свої переваги та недоліки.
5. Вправа «Вихователі та батьки»
Зараз об'єднуємося в 2 команди. Одна команда буде за «Вихователів», інша «Батьки». Ваше завдання для «Вихователів» написати, що не повинно бути з боку батьків, щоб не виникало конфліктної ситуації, а команді яка за «Батьків» - що не повинно бути з боку вихователів, щоб не виникало конфліктної ситуації.
Що робити, якщо конфлікт все-таки виник
Попри усі профілактичні заходи, конфліктні ситуації все одно можуть виникати. І в цьому немає нічого страшного, адже конфлікт — нормальна частина людського життя. Якщо конфлікт розв’язати конструктивно, можна навіть поглибити взаєморозуміння між батьками та вихователями.
- Дотримуватися меж
- Залучити третю сторону
- Зробити паузу
ЯК ЗМІНИТИ СИТУАЦІЮ?
Поради вихователям:
1.Інформуйте батьків щодо того, що відбуватиметься у групі та дитсадку (це стосується не лише розкладу дня, але й взаємин, підходів та педагогічного впливу).
2. Покажіть батькам, що вирішити конфлікт можна мирно. Якщо на словах це робити складно, то можна розробити спеціальну пам’ятку, у якій будуть сформульовані правила поведінки у конфліктних ситуаціях.
3. Доносіть інформацію до батьків «правильно». Приміром, якщо хочете зробити зауваження, почніть з чогось позитивного, похваліть дитину, а тоді вже переходьте до «неприємного» моменту.
4. Користуйтеся різними формами й методами роботи з батьками: проводьте бесіди, консультації за участі психолога, анкетування, дні відкритих дверей.
Поради педагогу щодо вирішення конфліктів з батьками
Навчіться слухати! Для запобігання або мирного розв’язання конфлікту важливо уважно вислухати те, що хоче донести до вас інша людина. Всебічне розуміння ситуації дозволить запобігти надмірним емоційним реакціям. До того ж, не варто казати людині, яка проявляє агресію, щось на кшталт «Ви гарячкуєте, насправді ніякої проблеми немає!» Краще сказати: «Тепер мені краще видно, як ви сприймаєте те, що сталося. Давайте разом подумаємо, як можна вирішити ситуацію, що склалася».
Будьте виваженими! Якщо у батьків або ж у педагогів з’явилася причина для незадоволення, не варто одразу кидатися звинуваченнями чи вимагати зробити саме так, як хочете ви. Потрібно трохи охолонути та спокійно обговорити ситуацію, що склалася. Як зазначалося вище, часто причиною конфліктів є непорозуміння, особливо, коли сильні емоції не дають побачити суть суперечки.
Будьте партнерами! Найголовніше, про що батьки й педагоги мають пам’ятати — це однакова мета: виховання, навчання і захист дітей. Не допускайте системного замовчування проблем, як з боку вихователів, так і з боку батьків.
Інформаційне повідомлення:
«Як запобігти конфліктам. Шляхи вирішення»
Роботу із батьками, що спрямована налагодити конструктивну комунікацію з вихователями, слід розпочати до того, як дитина вперше переступить поріг дитячого садка. Оптимально провести загальну зустріч батьків та вихователів за пів року до вступу дитини в ЗДО. Найліпший формат такої зустрічі — діалог, під час якого батьки матимуть змогу обговорити усі питання, що їх хвилюють.
Серед основних аспектів, які потрібно розглянути на зустрічі, виділимо, зокрема, свідомий вибір ЗДО, попереднє знайомство із вихователями та вибудовування взаємодії із ними на партнерських засадах, особливості процесу адаптації тощо.
- Свідомо обрати ЗДО
- Бути партнерами
- Попередньо познайомитися із вихователями
- Усвідомити зміни
- Знати про перебіг адаптації
- Формувати довіру
- Зустрітися з вихователем вічнавіч
- Брати участь у житті ЗДО
Що робити, якщо конфлікт все-таки виник
Попри усі профілактичні заходи, конфліктні ситуації все одно можуть виникати. І в цьому немає нічого страшного, адже конфлікт — нормальна частина людського життя. Якщо конфлікт розв’язати конструктивно, можна навіть поглибити взаєморозуміння між батьками та вихователями.
- Дотримуватися меж
- Залучити третю сторону
- Зробити паузу
У будь-якому разі і вихователь, і батьки, і психолог мають пам’ятати, що інтереси дитини — у пріоритеті. Тож якщо спроби налагодити комунікацію між батьками та вихователями будуть марними, ліпше запропонувати стороні, що не може стримуватися, подумати або про зміну професії — якщо це вихователь, або про зміну дитячого садка — якщо це батьки. Не варто витрачати час і сили на перевиховання дорослих, адже це завдання неможливо розв’язати.
Поради батькам:
- 1. Насамперед батькам варто пам’ятати, що вихователь ніколи не замінить домашнього виховання.
- 2. Якщо поведінка дитини змінюється (а це відбувається практично завжди, адже змінюється атмосфера, дають про себе знати нові враження та спілкування з іншими дітьми), то не варто робити з цього трагедію або звинувачувати у всьому вихователя. Одним словом: спочатку дізнаємося про причини, а тоді – приймаємо рішення.
- 3. Батькам варто з повагою ставитися до вихователів і також старатися уникати конфліктних ситуацій. Якщо є якісь зауваження – то доносити їх у прийнятній формі.
P.S. Для гармонійних взаємин між батьками та педагогами достатньо розуміння того, що вдумливе та продуктивне співробітництво завжди принесе кращі результати, ніж безперервне протистояння чи мовчазна бездіяльність.
• конкуренція — зосередження уваги лише на своїх інтересах і повне ігнорування інтересів партнера;
• ухиляння — брак уваги як до своїх інтересів, так і до інтересів партнера;
• компроміс — досягнення часткової вигоди кожної сторони;
• пристосування — підвищена увага до інтересів іншої людини на шкоду власним;
• співпраця — стратегія, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін.
• конкуренція — зосередження уваги лише на своїх інтересах і повне ігнорування інтересів партнера;
• ухиляння — брак уваги як до своїх інтересів, так і до інтересів партнера;
• компроміс — досягнення часткової вигоди кожної сторони;
• пристосування — підвищена увага до інтересів іншої людини на шкоду власним;
• співпраця — стратегія, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін.
• конкуренція — зосередження уваги лише на своїх інтересах і повне ігнорування інтересів партнера;
• ухиляння — брак уваги як до своїх інтересів, так і до інтересів партнера;
• компроміс — досягнення часткової вигоди кожної сторони;
• пристосування — підвищена увага до інтересів іншої людини на шкоду власним;
• співпраця — стратегія, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін.
• конкуренція — зосередження уваги лише на своїх інтересах і повне ігнорування інтересів партнера;
• ухиляння — брак уваги як до своїх інтересів, так і до інтересів партнера;
• компроміс — досягнення часткової вигоди кожної сторони;
• пристосування — підвищена увага до інтересів іншої людини на шкоду власним;
• співпраця — стратегія, що дає змогу врахувати інтереси обох сторін.
«Способи виходу з конфліктних ситуацій
Конфліктна ситуація? Захистіть себе
Сутичка інтересів — ось як можна розтлумачити конфлікт. Нині 23% педагогів опиняються в епіцентрі булінгу та гострих ситуацій*. А кожен четвертий педагог потрапляє в конфліктні ситуації з батьками вихованців чи колегами й не знає, як правильно діяти. Проєкт «Прошколу» спробував розібратися, як педагогу не дати втягнути себе в конфлікт і як виходити з нього зі здоровими нервами.
З’ясуйте причину
Переважна більшість конфліктів виникає через сутичку інтересів. І так само, як моряки бачать лише верхівку айсберга, ми помічаємо лише зовнішню сторону конфлікту. Те, що на поверхні. Зазвичай це позиція опонента. Наприклад, він розлючений, незадоволений і вимагає справедливості. Але під позицією завжди ховаються припущення — що, на вашу думку або на думку вашого опонента, сталося. А ще глибше прихований власне інтерес: чого хочуть усі сторони конфлікту.
Якщо виявити інтерес кожного, конфлікт можна швидко розв’язати. Як це зробити? Найдієвіший спосіб — ставити запитання собі та опоненту. Часто в діалозі з’ясовується, що потреби сторін конфлікту «не перетинаються» і їх можна задовольнити. Конфлікт вичерпаний.
Навчіться слухати та чути
Ставити запитання, щоб з’ясувати причину конфлікту, можливо тоді, коли опоненти чують одне одного. Проте слухати співрозмовника та чути, що він дійсно намагається донести, — це різні речі. Психологи та нейрофізіологи довели, що наш мозок сприймає інформацію вибірково. Якщо ми зараз думаємо про чергову атестацію, то всюди у статтях чи інтернеті будемо натикатися на інформацію про неї. Це фокус нашої уваги — мозок відсікає все зайве та концентрується на тому, що важливо.
Уявіть, що нас сприймають так:
• 93% інформації — ЯК ми говоримо;
• 5% інформації — ЩО ми говоримо.
Під час будь-якої комунікації те, що ми говоримо, і те, що чує в наших словах співрозмовник, — не завжди те саме. Причиною непорозуміння можуть стати:
- стиль спілкування — постава, жести, емоції, харизма впливають сильніше, ніж зміст сказаного;
- фокус уваги — опонент може зачепитися за ті слова, які зараз його турбують найбільше, і хибно їх трактувати.
Тому, щоб уникнути конфліктних ситуацій, навчіться чітко висловлювати свою думку та дослухайтеся до опонента.
Оберіть модель поведінки
Залежно від обставин ми можемо відкрито йти на конфлікт, а можемо його уникати. Психологи виокремлюють п’ять моделей поведінки в конфліктних ситуаціях. Вибір кожної з них залежить від того, наскільки ви готові поступитися своїми інтересами. Які ж це моделі? Розгляньмо короткий опис, переваги й недоліки.
Ведмедик, або Пристосування
Така модель поведінки характерна для людини, якій важливіший спокій і хороші взаємини з усіма. Вона прагне будь-що залагодити конфлікт і готова поступитися своїми інтересами перед іншим.
Черепаха, або Уникання
Така модель поведінки характерна для людини, яка відкладає всі рішення «на потім» або чекає, доки пристрасті вщухнуть самі собою. Той, хто обирає цю модель, прагне за будь-яку ціну уникнути конфлікту.
Акула, або Суперництво
Така модель поведінки притаманна людині, яка готова нехтувати чужими потребами та впевнена у своїй правоті. Вона готова тиснути на інших та будь-що відстоює свої інтереси.
Лисиця, або Компроміс
Така модель поведінки притаманна людині, яку не стільки цікавить, скільки бентежить збереження позиції та авторитету. Вона готова піти на поступки, якщо на них піде й інша сторона.
Сова, або Співпраця
Така модель поведінки притаманна людині, для якої головне — не перемога в сутичці, а пошук виходу з неї. Обираючи цю модель, опоненти відкрито визнають конфлікт і готові шукати рішення, яке врахує інтереси кожної сторони. Ця модель вимагає запитань та комунікації сторін.
Контролюйте емоції
Для конфлікту необхідно два інгредієнти, які дають вибухову суміш, — емоції та розбіжності в поглядах. Якщо ви опинилися в епіцентрі конфлікту, поставте собі чотири запитання:
- що відбулося — реальні факти;
- як мені з цим — які у вас емоції;
- яка причина конфлікту — які ваші інтереси він зачіпає;
- що я хочу від цього конфлікту.
Коли ви дасте собі чесні відповіді, то легше впораєтеся з емоціями. Звісно, їх можна приховати. Проте, повірте, співрозмовник швидше за все їх зчитає. Тому щойно починаєте втрачати контроль над ситуацією через негативні емоції, скажіть собі подумки «Стоп!» та спробуйте стримати гнів.
Як стримати гнів
- Зупиніться та визнайте, що гніваєтеся.
- Визначте, що спровокувало гнів — хтось образив вашу гідність, відволік від роботи тощо.
- Відшукайте свою потребу.
- Поміркуйте, яка потреба може бути у вашого опонента.
- Дайте собі час на роздуми та вголос попросіть про це опонента — «Перенесімо розмову», «Мені потрібен час, аби прийняти рішення».
- Розслабтеся та зверніть увагу на своє тіло — походіть, випийте чашку чаю, зробіть кілька фізичних вправ тощо.
Нами керують три центри: інтелектуальний, фізичний та емоційний, тобто наші думки, тіло та почуття. Ми здатні керувати думками та тілом. Адже можемо пригадати щось із минулого, спланувати вихідні або встати, сісти чи зробити глибокий вдих. А от з емоціями впоратися складніше. Однак це під силу нашим думкам і тілу. Іншими словами, саме інтелектуальний та фізичний центри здатні керувати емоційним. Тому, крім аналізування ситуації, використовуйте й фізичні способи подолання негативних емоцій.
Спробуйте міцно стиснути кулаки, доки пальці почнуть мліти. Або візьміть аркуш паперу чи сторінку зошита та зминайте її з усієї сили. Так ви знизите рівень напруги в тілі та емоціях. І найприємніше, що робити це можна непомітно. Наприклад, сховавши руки в кишені.
Від того, у якому стані перебувають наше тіло та думки, часто залежать і наші емоції. Якщо ми радіємо — усміхаємося. Така реакція нашого тіла на радість, щастя. Бо тіло сприймає сигнали та посилає імпульси до нервової системи. Діє цей механізм і в зворотному напрямку — якщо спробуєте усміхатися, то відчуєте, що гнів вас відпускає.
Опануйте методики, які допомагають розв’язати конфлікт
Коли ви опануєте свої емоції, спробуйте розв’язати конфлікт і знайти рішення. Як це можна зробити?
Згода. Щоб конфлікт не перетворився на лавину, яка зносить вас емоціями, зупиніться та спробуйте забути про обвинувачення. Знайдіть у словах опонента щось, із чим ви можете погодитися. Відтак дайте відповідь не претензіями, а згодою.
У відповідь на звинувачення «Ви не виконуєте своїх обов’язків!» скажіть: «Зазвичай я виконую свої обов’язки справно, але інколи не можу впоратися з ними через те, що мені заважають».
Що корисного в цій методиці? Вона знімає рівень напруги та виводить вас із позиції суперника. Використовуйте згоду під час діалогу, коли на вас тиснуть чи намагаються безпідставно звинувачувати.
Факти. Почніть оперувати фактами в діалозі без звинувачень. Констатуйте те, що вже сталося. Намагайтеся уникати особистісної оцінки ситуації.
Замість звинувачення «Ви не зважаєте на пропозиції» — «Вашому сину не зручно в цьому взутті, можливо, ви принесете інше?»
Я-позиція. Цю методику можна назвати ще «Іншими словами». Зазвичай у конфлікті ми послуговуємося деконструктивними установками. Відтак загострюємо суперечку, звинувачуємо опонента й захищаємося з позиції «Сама така!». Нас дратують фрази «Ти мусиш», «Це твої обов’язки», «З тобою неможливо говорити», «Ти мене не слухаєш» тощо. Вони посилюють напругу. Тому спробуйте перефразовувати слова з позиції «Я» — ваших почуттів та стану.
Звинувачення «Ви постійно запізнюєтеся на збори» перефразуйте на «Я змушена чекати вас і затримувати через це інших».
Розкажіть, чому саме для вас це важливо, що вас турбує в цій ситуації. Так опонент матиме змогу зрозуміти вашу позицію.
Наведені методики допомагають опонентам стати союзниками. Ви спільно розв’язуєте проблему замість того, щоб будувати мури протистояння. Це вже початок конструктивного діалогу й пояснення ваших інтересів. Методики працюють і з дітьми, і з дорослими. Насамперед застосовуйте їх у листуванні в месенджерах, а надалі практикуйте в усному діалозі.
Маленький агресор у групі, або Коли агресивна дитина потребує більше уваги
Ненависть не може знищити ненависть: тільки любов здатна на це. Ненависть примножує ненависть, насильство примножує насильство, а грубість примножує грубість... Мартін Лютер Кінг
Чимало батьків та педагогів переконанні, що агресивні діти майже не піддаються традиційному вихованню у дитячому садку, тож стверджують : «Дитина такою народилася», «Погані гени: він вдався у свого дядька/діда, той був таким самим шибайголовою» тощо. Тож дорослі вважають, що дитину слід тримати у дисциплінарних рамках з раннього віку.
Жорсткий характер взаємин може бути дієвим засобом впливу лише у конкретних ситуаціях, проте не тоді, коли дитина потребує більше уваги через свої індивідуальні особливості:
1. Частіше вередує та капризує;
2. Має підвищену рухливість;
3. Постійно змінює настрій;
4. Змінює харчові уподобання
Здебільшого дорослі вважають, що дитина не має права на всілякі «вибрики». Нерідко дорослим не вистачає терпіння, аби спокійно поговорити з дитиною й спробувати розв’язати проблему, тож вони обирають інші методи впливу – жорстко «дисциплінують» або просто ігнорують дитину, відштовхують її від себе. Як наслідок, дитина поступово стає неконтрольованою – вона невгамовно кричить, розмахує руками, жбурляє предмети, штовхає усіх тощо. У дитячому колективі однолітків зазвичай обзивають таку дитину «дурником», а вона зі свого боку намагається дати здачі й посилює конфлікт. Якщо дитина скаржиться батькам на такі образи, то у відповідь чує поради: «Не задирайся!», «Не лізь у бійку» чи, навпаки, настанови, які лише посилюють агресію – «Захищайся!», «Навчися давати здачі!», «Не будь ганчіркою!».
У таких ситуація дорослим доцільно не критикувати агресивну поведінку дитини, а спокійно проаналізувати кожну конфліктну ситуацію й спробувати навчити дитину адекватно реагувати на зовнішні подразники. Основне завдання дорослих – прагнути зрозуміти дитину, відслідковувати власні реакції на її поведінку й адекватно оцінювати їх щодо конкретної ситуації, а не за принципом «А як вчинила б вихована дитина». Дорослі мають навчити дитину керувати її емоціями, бачити і розуміти емоції однолітків, уникати провокаційних ситуацій.
Заохочення, або Чи існує альтернатива покарання
Дорослі, які вважають покарання припустимим і дієвим методом виховання, зазвичай ігнорують не менш ефективний метод – заохочення, тобто використання різних видів похвали під час спілкування з дитиною. Заохочення – один із чинників розвитку емоційної сфери дошкільників.
Пронизана любов’ю батьківська похвала супроводжує дитину з перших хвилин життя й дитина із задоволенням відгукується на неї. З кожним днем ці реакції набувають різних форм радості – емоційного відчуття щастя, що є сильним імпульсом до дії.
Дитина не народжується з усвідомленням, що правильно, а що – ні. Але в процесі спілкування з люблячими батьками вона починає розпізнавати позитивні і негативні дії та поступово осмислювати базова цінності: добро, красу, чесність, любов. Саме батьки за допомогою оцінних висловлювань та різних заохочень допомагають дитині оволодіти адекватними способами поведінки в різних життєвих ситуаціях.
Позитивне емоційне світосприйняття – важлива умова розвитку особистості. Основу для позитивної самореалізації особистості становить результат позитивно-спрямованого дитячого досвіду – довіра до оточення з дорослими та однолітками. Якщо батьки розумно використовуватимуть позитивні оцінні висловлювання та похвалу, то зможуть нівелювати потребу вдаватися до покарань й сформувати у дитини власні моделі поведінки, що дуже важливо напередодні її виходу в широкий соціальний простір – шкільне життя.
ДОЛАЄМО АГРЕСІЮ РАЗОМ
По-перше поясніть дитині, що кожна людина має право на прояв своїх почуттів та емоцій, головне– навчитися керувати ними, а не бездумно й безконтрольно піддаватися їхньому впливу.
Важливо вчитися самим і навчити дітей не заганяти емоційне напруження всередину, а виражати його адекватними, неруйнівними способами. Наприклад використовувати, «Мішечок для криків», «Намалюй свою злість», «Салют» (рвати папір), «Бокс» (биття боксерської груші, подушки і т. д.).
Допомагайте вихованцям опановувати навички безконфліктної поведінки: аргументовано відстоювати свою думку, виражати свої емоції прийнятними словами, інтонацією, діями. Якщо в сім’ї не вдаються до методів «фізичного виховання», всебічно обговорюють гострі ситуації й шукають компроміси, то дитина засвоює такий стиль поведінки як позитивну життєву настанову.
Якщо в малюка з’являються ознаки агресивної поведінки, слід насамперед проаналізувати, чи не є вони проявами хвороби.
Якщо дитина вступила в бійку, захищаючи від зазіхань інших малят свої іграшки, необхідно пояснити, що діти зовсім не бажали їй нічого поганого. Їм просто хотілося побавитися разом з таким вихованим хлопчиком (дівчинкою), у якого (ї) є чудові іграшки.
Якщо дитина говорить, що хтось її скривдив і довелося дати відсіч, не треба сварити її. Якщо «фізичні» заходи протидії були виправданими, необхідно визнати це. Малюкові слід пояснити, що бажано не битися, а шукати інші способи. Але вимагати бути зовсім пасивним не можна.
Якомога частіше ставте дітям запитання: «Чого тобі хочеться? А як краще це зробити? Чому?
Для дитини немає значення, яким способом привернути увагу дорослих – негативним чи позитивним. Тому треба намагатися якомога частіше надавати взаємодії з дитиною позитивного відтінку.
З агресивними дітьми доцільно використовувати арттерапію, роботу з піском, глиною, малювання, аплікацію, ориґамі, ігри з мильними бульбашками.
Загалом, слід пам’ятати найважливіше правило: «Усе виховання тримається на одному слові – люби!». Дітей треба просто любити…
